четвер, 28 липня 2011 р.

Женевське озеро

Прощаємся ми з Францією, вчора походили по узбережжі Женевського озера, навіть покупались у ньому. Подорож підійшла до кінця, дякую всім, хто був з нам подумки, читав та коментував наші публікації в блозі. До зустрічі.

вівторок, 26 липня 2011 р.

Прощання з Шамоні

День відпочинку виявився одночасно і останнім днем в Шамоні. Погода завтра не дуже добра, щоб в гори йти, тому вирішили сьогодні ввечері поїхати до друзів, які живуть над Женевським озером. Завтра побудемо в них, а в четвер - Женева, Київ, Львів.

А сьогодні прощалися з Шамоні. Піднялися на гору Бревент, поїхали до Монтенверу на льодовик Мер де Гляс, пішли в льодову печеру, а на завершення проїхалися 2 рази на "Луж" - це щось типу "американських гірок", але на природньому рельєфі.

Це були чудові 13 днів, незважаючи на непогоду, яка поруйнувала "великі плани". Сподіваємося ще сюди вернутися.

понеділок, 25 липня 2011 р.

Малий пік Верт

Знайшли ми собі вершинку, де лавинної небезпеки нема, а сама вона близько від верхньої станції канатки Гранд Монте, так що можна іти "з готелю в готель". Пік Верт - це велика і серйозна гора, а біля неї стирчить менша - Малий пік Верт (3512м.) Маршрут нам дуже сподобався. Недавні снігопади позасипали скали, але це навіть додало певного шарму. Єдиною проблемою було те, що ми були не одні в пошуках цікавого і доступного маршруту. Виявилося, що практично одночасно на цю гору рванули біля 15-20 зв'язок. Це, звичайно створювало незручності, часті затори та "стояння в черзі". Але це вже ньюанси. В 16:00 ми вже були в готелі. Пізніше я здав орендовані черевики і кішки, так що якщо ще кудись підем - то тільки на скальні маршрути, там мої "Льови" в сам раз.
А завтра - день відпочинку. Як класно буде хоч день не тягнути наплечник! ;)

Дивіться фотоальбом - там є свіжі фотки.

Льодовик Боссон

Тепер про тренування на леді. Наш новий пітерський друг розповів, як, не піднімаючись високо, вийти до льоду. Тому ми взяли всю льодову амуніцію, включаючи льодобури і айс-хуки і поїхали автобусом під льодовик Боссон. Звідти канаткою, а далі почали шукати вихід до льодовика. Не знайшли. Льодовик настільки скоротився, що зі всіх сторін конкретні урвища. І на місці ніхто не міг підказати. Щоб не пропадав день, вирішили піднятися до "джанкшн" - місце, де розділяються три льодовики. Це не альпіністський, а "стежковий" маршрут, але довгий і вимучуючий. В результаті протягом 8 годин. ми піднялися до 2590м. (1165м. набору висоти) і вернулхися вниз. Найсмішніше було те, що інші люди йшли без вантажу, а ми, як вар'яти тягнули всю амуніцію (а це ще по 8-10кг в кожного). До того ж зранку ми не нанесли захист від ультрафіолету, бо не збирались іти високо, тож трохи підгоріли.
Отакі "льодові заняття" вийшли ;)


Надіслано з iPhone

неділя, 24 липня 2011 р.

А що ж далі?

Ну от ми і в теплі. Вимиті, передягнені, зализуємо рани. Але як важко усвідомити, що з Монбланом ми вже ніяк не встигаємо. Все є: і аккліматизація і знання маршруту "на пам'ять", і воля, і бажання. Але купа свіжого снігу, що випав, нівелює всі плани. Мусить пройти принаймі 3 дні, щоб зменшилась лавинна небезпека. Ну, нічого, щось придумаєм...

А поки ідем до нових друзів з Пітера і проводимо чудовий вечір. Показуємо один одному фільми/кліпи, п'ємо вино з сиром, мріємо про минуле і згадуємо про майбутнє (це не описка!)

Вони завтра від'їжджають в Цермат (Швейцарія). В якийсь момент і ми готові дьорнути туди на 2-3 дні, але потім розуміємо, що це зовсім не є добрим варіантом. Прощаємось, вони завтра в Швейцарію, а ми - на льодовик Боссон, потренуватися, нарешті, на леді. Хмм, забігаючи наперед, не все так вийшло... Далі буде...
Надіслано з iPhone

субота, 23 липня 2011 р.

Прощання з Білою долиною


Вчора ввечері довго спілкувалися з братами-славянами, приєдналися ще двоє з Пітера, серед них майстер спорту міжнародного класу Шустров. Вирішили іти в одному напрямку: хто - на великий Монблан, а хто (зокрема і ми) на Монблан дю Такул. Але природа знову внесла свої корективи - з початком ночі пішов сніг. Прокидалися в 1-їй, 3-їй, 5-їй - сніг все падав і падав, до ранку додалося ще 30см. Стало зрозуміло, що "уже никто никуда не идет". Шкода, звичайно, але розуміємо, що "гора залишиться тут і завтра, і через рік". В 7-їй снідаємо і збираємося вниз. Хоча "вниз" - це дуже умовно. Реально нам треба набрати 230м. висоти, щоб вернутися до льодового тунелю  Егій дю Міді. Валимо через пургу, добре, що декілька зв'язок попереду вже натоптали стежку в снігу. На вузькому, як лезо, гребені умудряємось розминатись ще з парою зв'язок, які ідуть в Білу долину. Але через 1.5 год. ми вже на Егій дю Міді, звідки за 20 хв.  гондоли доправляють нас майже на 3км. вниз. В Шамоні дощ. Селимося в готель і думаємо, що робити далі. При таких снігах ще 2-3 дні буде підвищена лавинна небезпека.

Так що, можливо, Білу долину ми цього року вже не побачимо.

Надіслано з iPhone

пʼятниця, 22 липня 2011 р.

Біла долина в деталях

В білій долині.
Піднялись підйомником на висоту 3842м. Погода ніяка, все в хмарах. Навіть не вдалося повимахуватись і пройти без черги (черги не було). Хотіли добратися до притулку Торіно на горизонтальній канатці, але вона не працювала. Отож, зціпивши зуби, одягаємо кішки, обв'язуємось і ідемо в "біле нікуди". По опису нам треба перетнути всю Білу долину, спуститись на 650м. і піднятися на 350м. В добру погоду - це 4 год. В сніг і туман - напевно, більше, а наскільки, будем перевіряти. Врешті решт, через 8.5 годин за допомогою айфона, природних інстинктів та напівнормативної лексики ми прибуваємо на італійський притулок Торіно. На вечерю спізнилися, але для нас готують окремо. Ніг не відчуваємо - всю дорогу протоптали по 50см. свіжому снігу. Точніше, топтав героїчно Уко, а я плівся ззаду. Притулок класний, загалом всі притулки ідуть по наростаючій - від гіршого до кращого. Одна біда: в попередніх притулках в кімнаті спало по 20 людей і було дуже тепло, а тут через ці сніги народу мало і більше, чим по 4 на кімнату не виходило. Так що було свіжо.
2-ий день. Встали і поснідали в 7:00. Погода не набагато краща, хіба що снігу менше падає. Думаєм, щоб то зробити таке ненапряжне і недалеко від притулку. Вибираєио пік Тул. Ідемо до підніжжя і бачимо наші вчорашні сліди. Дивуємось, з одного боку, великою кількістю зайвих зигзагів, з іншого - наскільки точно вийшли до цілі в умовах нульової видимості. Сам Тул - нескладний і недовгий маршрут: від підніжжя - півгодини снігового схилу і година нескладних, але сильно засніжених скал. Весь маршрут проходимо в кішках. На вершині довго п'єм чай зі снікерсами і уявляємо, що б ми бачили, якби не було хмар. Уко прямо з вершини дає оперативну інформацію в ефір. Повертаємось на притулок швидко - 14:00. Перекушуєм в барі - чай, яблучний пиріг, трохи вина, потім прилягли перепочити і ледве не проспали вечерю...
3-ій день в Білій долині. Зранку нарешті сонце. Після сніданку залишаєио притулок і ідемо на канатку. Велике чудо - вона працює і ми гордо проїжджаємо за 40хв. над всіма нашими "сліпими" поневіряннями 2 дні тому. Види надзвичайні - щелепи відвисають.
Прибуваємо на Егій дю Міді і не можемо відмовити собі в задоволенні вийти на оглядові майданчики, піднятися вершинним ліфтом (знову халява!), помилуватися горами. Видно все, навіть Маттерхорн. Щоправда, з долини вже сунуть хмари, а ми, взувши кішки, сунемо на притулок Косміки. Притулок взагалі шикарний. В нашій кімнаті поки небагато людей, але є й сусіди: Москва і Ялта.
Далі буде...